Новий український театр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Центр мистецтв «Новий український театр»
Країна Україна Україна
Місто
Київ
Адреса
вул. Михайлівська, 24-Ж
Власник Віталій Кіно
Відкрито 1998
nut.kiev.ua
Ідентифікатори і посилання

Центр мистецтв «Новий український театр» — незалежний київський театр, створений 1998 року. З моменту заснування й дотепер театр очолює директор-художній керівник Віталій Кіно. Складовими Центру мистецтв є «Театр на Михайлівській», «Театр на Троєщині» та Театр для дітей «Сонечко», дитяча театральна студія «Мої Сонечка» й студія для дорослих «Акторська майстерня Віталія Кіно»[1]. 30 жовтня 2023 року театр відмітив 25-річний ювілей відкриттям «Театру на Троєщині»[2][3].

Структура

[ред. | ред. код]

Основні структурні підрозділи «Нового українського театру»:[4][5]

  • Театр на Михайлівській
  • Театр на Троєщині
  • Театр «Сонечко»
  • «Акторська майстерня Віталія Кіно»
  • Театральна студія «Мої Сонечка»
  • Театральний фестиваль «Нова п’єса»
  • Театральний фестиваль дитячих студій «Чудасія»
  • Табір для дітей «Театр плюс Кіно»
  • Сімейний театральний клуб «В гостях у Сонечка»

Історія

[ред. | ред. код]

Перші кроки

[ред. | ред. код]

Засновником Центру мистецтв «Новий український театр», одного з перших недержавних театрів України, є Віталій Кіно, випускник режисерської школи Едуарда Митницького, разом із командою однодумців – молодими митцями, які на той час розпочинали свою творчу кар’єру: художник-сценограф Анастасія Кононенко (учениця Данила Лідера), композитор та піаніст Марія Портникова (учениця Олени Вериківської), театрознавець Олександр Гайдук (учень Валентини Заболотної та Ганни Липківської), актриса Марія Шрайбман (учениця Юлії Ткаченко) та інші[6]. Організаційні збори відбулися 10 березня 1998 року, під час яких й було ухвалено рішення про відкрити ЦМ «НУТ», розроблено план роботи на рік з підготовки до держреєстрації та репертуару та затверджені дві п’єси, над якими мала розпочатися робота. Обрали «Чарівний острів» Сесіль Тейлор та «Склянку води[en]» Ежена Скріба. Прем’єру вистави «Подорож на чарівний острів» зіграли вже 1 червня цього ж року на сцені навчального театру Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. Постановку здійснив Віталій Кіно, художницею виступила Анастасія Кононенко, діяли у виставі Максим Максимюк, Марія Прусс, Віталій Трушин, Тетяна Лозіна, Віталій Кіно та інші. Робота стала першою виставою ще не названого тоді підрозділу театру для дітей (станом на 2023 рік вистава продовжує бути в репертуарі театру), та першою гастрольною виставою колективу – з 1 по 10 жовтня 1998 року «Подорож на чарівний острів» проїхав з показами містами Запорізької області, під час яких було організовано конкурс серед глядачів на найкращу назву та найкращий логотип. Перемогу здобув хлопчик з міста Дніпрорудне, який зобразив крокуючого жука Сонечка. Відтоді підрозділ отримав назву «Сонечко», а відцифрований та відредагований малюнок став його логотипом[4].

Офіційна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр мистецтв „Новий український театр“» пройшла 30 жовтня 1998 року у Дніпровській районній державній адміністрації міста Києва. Директором обрано Віталія Кіно[4].

Першу виставу Нового українського театру зіграли 12 грудня 1998 року на сцені Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра та у копродукції з ним. Вистава «Європа може зачекати» за п'єсою «Склянку води» Ежена Скріба поставив Віталій Кіно. Художницею виступила Анастасія Кононенко, балетмейстером – Лев Сомов. Жанром вистави визначили «пустощі придворних дам з балетними екзерцисами, па де труа, адажіо, па де де і начебто фуета». У постановці були задіяні актори Неоніла Білецька, Володимир Горянський, Віталій Лінецький, Світлана Орліченко, Лариса Смушкова, Юлія Волчкова, Марія Шрайбман, Володимир Цивінський, Лев Сомов, Андрій Самінін, Костянтин Костишин[4]. Критика сприйняла виставу діаметрально протилежно: культурний оглядач Олег Вергеліс свою рецензію назвав «Куди приїхав цирк?» та констатував, що «Кольорова вистава. Але яскравою вона від того на стає»[7]; театральна критикеса Людмила Олтаржевська натомість відмічала, що «у сценічній версії Віталія Кіно вистачало всього – і сатири, і елементів політичного памфлету, і навіть „трансфестит-шоу“»[8]. При цьому вистава йшла кілька сезонів із незмінними глядацькими аншлагами.

Однією з ініціатив «Нового українського театру» стали видавничі проекти — започаткування та видання газети «Антракт» та серія буклетів «Акторські портрети». Перше число «єдиної в Україні газета про театр» вийшо друком 27 березня 1999 року, до Всесвітнього дня театру[4].

Приміщення на Михайлівській

[ред. | ред. код]

Десять років театр працював на різних майданчиках, не маючи власної сцени. Реорганізація установи відбулася 11 серпня 2008-го. Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація зареєструвала Приватне підприємство «Центр мистецтв «Новий український театр», директором-художнім керівником якої став Віталій Кіно).

Новий етап приходиться на 2009 рік: Віталій Кіно випустив власний акторський курс у Київському коледжі театру й кіно, та «Новий український театр» відкрив власну сцену у будинку XIX сторіччя по вулиці Михайлівській, 24-Ж в Києві. Приміщення в історичній частині міста на той момент був покинутим, в ньому жили безхатченки, нерідко виникали пожежі. Театр почав з оренди площі на першому поверсі, своїм коштом зробили ремонт. Згодом додали кілька сусідніх покинутих кімнат[9].

Дипломні вистави, адаптовані під нову сцену, й склали перший репертуар оновленого театру. Відкриття простору відбулося 19 грудня 2009 року прем’єрою вистави «Безталанна» за п’єсою Івана Карпенка-Карого, яку зіграли Єгор Снігір, Ольга Білоног, Аліса Гур’єва, Поліна Кіно, Олексій Грудій та інші. Вистава стала «програмною» для «Нового українського театру», в ній впевнено було сформульовано естетичні та філософські погляди творчого колективу, його мистецький напрямок та бачення сучасного українського театру. З цього моменту веде свій лік Театр на Михайлівській[6][4][1].

В репертуарі надалі з'являлися прем'єри за творами Вільяма Шекспіра, Панас Мирного, Стефан Цвейга, Антона Чехова, Кропивницького, Теннессі Вільямса, Жана Кокто. При цьому на «оживленні» класики театр не зупинявся. До постановки бралися багато нових творів, зокрема п'єси сучасних драматургів: Наталки Уварової, Романа Горбика, Миколи Халєзіна, Віктора Рибачука, Ольги Звєрліної, Біляни Срблянович, Марини Смілянець. Інсценізації творів Тані Малярчук та Тетяни Макарової були поставлені вперше в Україні саме на сцені Нового українського театру[джерело?].

Сцена «Нового українського театру» приймала й молодих режисерів. В театрі дебютували Олександра Правосуд, Ілля Рибалко, Марія Грунічева, Поліна Кіно та інші режисери-початківці. У виставах театру реалізували свої творчі задуми театральний балетмейстер Світлана Архипова, композитор Ілля Рибалко, художник по костюмам Юлія Кіно. Але найголовнішою «цінністю» Нового українського театру є актори, переважною більшістю яких є випускники акторської майстерні Віталія Кіно. Провідні актори театру: Поліна Кіно, Данііл Кіно, Владислав Сведенюк, Наталя Заруцька, Олексій Грудій, Аліса Гур'єва, Єгор Снігір, Олег Щербина, Ольга Білоног, Олексій Власенко, Ілля Рибалко та інші дебютували на сцені «Нового українського театру».

Приміщення на Троєщині

[ред. | ред. код]

Ще одним майданчиком в структурі Центру мистецтв став мистецький простір на лівому березі Києва. Відкрився «Театр на Троєщині» 16 вересня 2023 року по вул. Градинській, 5 інтерактивною виставою для дітей «Карлсон шукає друга» та авантюрною комедією «Еклери на мільйон». Авторство логотипу – головної художниці театру Анастасії Кононенко. В ньому обіграно театральні маски трагедії та комедії, та третьоїмаски, яка ще не визначилася з настроєм. У логотип закладено символ театру як дому та як родини театрів Центру мистецтв[10][11].

Цінності

[ред. | ред. код]

Центр мистецтв «Новий український театр» з перших днів свого існування позиціювався як театр для всієї родини, працює в ніші «сімейного відпочинку». Серед проектів Центру наявні: родинне свято «День народження в театрі» (під час якого гості можуть спробувати себе як акторів, взявши участь у інтерактивних виставах); студії з акторської майстерності для дітей та дорослих, де можна отримати початкові акторські навички; щорічний фестиваль театральних студій «Чудасія»; літній табір театру і кіно, де діти не тільки відпочивають, а і ставлять вистави, знімають кіно; щомісячний сімейний театральний клуб, де на одній сцені батьки дивляться виставу, відпочивають, спілкуються з новими друзями, а на іншій сцені малюки грають з Сонечком, дивляться казку, здобувають корисні навички на різноманітних майстер-класах.

Відношення до глядача закладено навіть в деталях – кожен відвідувач отримує іменний квиток: замість традиційно вказаних місць – ім’я глядача[5].

Під час Революції гідності 2014 року театр опинився у самому центрі подій, й перший час продовжував роботу – актори вдень були на Майдані, а ввечері — на сцені. Заповненісь зали лишалася високою. Актор Олег Щербина після подій Майдану пішов добровольцем на фронт, у зону АТО, через рік служби повернувся працювати до театру[1]. До лав Збройних сили України під час російського вторгнення в Україну 2022 року стали актори театру Олег Щербина, Тетяна Бондаренко, Олексій Власенко[12][13].

Гастролі та фестивалі

[ред. | ред. код]

У вересні 2019-го зіграли виставу «Методи виховання малих засранців» на фестивалі «VIEfest» у Запоріжжі[14][9].

2021-го «Театр на Михайлівській» взяв участь у XXIII Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії» із виставою «Собачий вальс» за Юрієм Васюком[15]. Робота отримала теплий глядацький прийом[16], а за рішенням журі, у номінації «Акторська майстерність» була відмічена робота Даниїла Кіна за виконання ролі Собаки[17].

Структурні підрозділи

[ред. | ред. код]
Театр «Сонечко»

Театр «Сонечко» позиціонує себе, як родинний театр, у якому кожен знайде «цікавинки» для себе. Репертуар розрахований на глядачів від 3-х до 12-ти років[18].

Репертуар театру «Сонечко» розпочався з вистави «Подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіль Тейлор, яка супроводжує всю діяльність колективу. Вистава лишається в репертуарі з моменту першого показу, влітку 1998-го й до нині (серпень 2023)[18].

Сімейний театральний клуб «В гостях у Сонечка»

2015 року було започатковано Сімейний театральний клуб, виходячи з того, що київські батькі обирають саме театр «Сонечко» для першого театрального досвіду своїх малюків. Клуб розрахований на молодих батьків, які не мають можливості відвідати театр через відсутність доглядача за їх дитинчам. У театрі підійшли до вирішення цого питання: допоки на одній сцені батьки дивляться виставу для дорослих та відпочивають, на іншій сцені діти грають із актором у костюмі Сонечка, переглядають театральну казку, смакують тістечками та соком, проходять майстер-класи з акторської майстерності, ораторського мистецтва, хореографії, рукоділля тощо[18]. За роки існування роль Сонечка виконувала Поліна Кіно, у сезоні 2023/2024 років дебітувала Наталка Соколенко[19].

Театральний фестиваль «Нова п’єса»

Фестиваль «Нова п’єса» виник з великої кількості заявок на участь у конкурсі «Коронації слова» до номінації «П'єси». «Нова п’єса» виникла як спосіб комунікації між конкурсом та театрами. До участі запроується режисерів, які за обраними текстами проводять читки. До програми фестивалю входять зустрічі з драматургами, майстер-класи. Гостями фестивалю ставали Наталка Ворожбит, Павло Ар'є, Олександр Володарський[ru]. 2018 року фестиваль зібрав 20 завлітів, які в його рамках знайомилися із сучасними українськими драматургами[9].

Театральний фестиваль дитячих студій «Чудасія»

Фестиваль «Чудасія» задумано для підтримки талановитих дітей та їх керівників. Учасниками ставали театри-студії[9].

Репертуар

[ред. | ред. код]

Новий український театр

[ред. | ред. код]

Театр на Михайлівській

[ред. | ред. код]

«Сонечко»

[ред. | ред. код]
  • 1998, 1 червня — «Подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіль Тейлор; реж. Віталій Кіно
  • 2003 — «Розповімо казку!» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно
  • 2003 — «Пригоди гномів у Світлофорську» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно
  • 2004, 7 жовтня — «Весенняя сказка» за Григорієм Остером; реж. Віталій Кіно
  • 2005, 18 жовтня — «Червона Шапочка та Вогняний Півень» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно
  • 2005, 12 листопада — «Як Левеня та Черепаха пісню співали» за казкою Сергія Козлова; реж. Віталій Кіно
  • 2006, 25 листопада — «Зимова казка» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно
  • 2008, 10 жовтня — «Край Лукомор’я» за казками Олександра Пушкіна; реж. Віталій Кіно
  • 2010, 23 січня — «Івасик-Телесик» Марка Кропивницького за мотивами однойменной народної казки; реж. Віталій Кіно[1]
  • 2011, 24 грудня — «Новорічні пригоди сніговика» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно
  • 2012, 4 липня — «Золоте курчатко» Володимира Орлова; реж. Віталій Кіно
  • 2014, 19 липня — «Сонечко рятує світ» Наталі Уварової; реж. Віталій Кіно
  • 2015, 19 грудня — «Сніг вирушає у місто» Тетяни Макарової; реж. Віталій Кіно
  • 2016, 23 квітня — «Абетка гарних манер» Марини Смілянець; реж. Поліна Кіно[20]
  • 2016, 25 серпня — «Країна серйозних» Марини Смілянець; реж. Віталій Кіно[20]
  • 2017, 17 вересня — «Мій домашній дикий лис» Марини Смілянець; реж. Віталій Кіно
  • «День народження Мурахи» Марини Смілянець; реж. Віталій Кіно
  • 2018, 15 грудня — «Сім добрих справ Святого Миколая» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно
  • 2019, 19 січня — «Майстри чудес» Марини Смілянець; реж. Віталій Кіно
  • 2020, 20 липня — «Канікули у великому місті» Марина Смілянець; реж. Віталій Кіно[27][28]
  • 2023, 15 липня — «Коти-біженці» Людмили Тимошенко та Марини Смілянець; реж. Сергій Дібров[29]

Творчий склад

[ред. | ред. код]
Директор-художній керівник
Режисери
Актори

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Марини СМІЛЯНЕЦЬ (27 жовтня 2017). «Новий український театр» вже 20 сезонів живе у недержавних, незалежних координатах (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 22 червня 2023.
  2. ↑ Вікторія КОТЕНОК (8 листопада 2023). Дива театру на Михайлівській — розповідають режисер Віталій Кіно і драматургиня Марина Смілянець (укр.). «Україна молода». Процитовано 8 листопада 2023.
  3. ↑ Ілля ПРОКОПЕНКО (27 вересня 2023). Ми тепер терапевтичний заклад: Віталій Кіно та Марина Смілянець про Театр на Троєщині (укр.). « ТиКиїв». Процитовано 29 жовтня 2023.
  4. ↑ а б в г д е Театр на Михайлівській / Центр мистецтв «Новий український театр» на порталі «Театральна риболовля»
  5. ↑ а б Ірина ГОЛІЗДРА (22 листопада 2021). Незалежний імпульс (укр.). «Yabl». Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 19 серпня 2023.
  6. ↑ а б У Києві відкрили «Новий український театр» (укр.). «PRO» №1'2009. 2009. Архів оригіналу за 4 червня 2023. Процитовано 14 червня 2023.
  7. ↑ а б Олег ВЕРГЕЛІС (17 грудня 1998). Куди приїхав цирк? (рос.). «Ведомости». {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  8. ↑ а б Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (1998). «Європа може зачекати» – з такою самовпевненою заявою виступили Центр мистецтв «Новий український театр» та Театру драми і комедії на Лівому березі (укр.). '. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м Вікторія КОТЕНОК (грудень 2019). Сімейний театр Віталія Кіно (укр.). Блог Вікторії Котенок. Процитовано 14 серпня 2023.
  10. ↑ Юлія КУЗЬМЕНКО (12 вересня 2023). На лівому березі Києва запускають «Театр на Троєщині»: про ідею проєкту та перші вистави розповідає Марина Смілянець (укр.). «Суспільне Культура». Процитовано 13 вересня 2023.
  11. ↑ Ліза СЕЛІЩЕВА (14 вересня 2023). У Києві відкривають новий мистецький простір «Театр на Троєщині» (укр.). «Наш Київ». Процитовано 25 вересня 2023.
  12. ↑ Яна ІЛЬКІВ (2022). 36 митців, які воюють (укр.). «LiRoom». Процитовано 22 червня 2023.
  13. ↑ а б Ольга КОСОВА (16 червня 2022). Історії у фотографіях: київські актори розповіли про емоції під час війни (укр.). «Вечірній Київ». Процитовано 22 червня 2023.
  14. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (14 жовтня 2019). Підсумки фестивалю театрів-лабораторій «VIEfest» (укр.). «Театральна риболовля». Процитовано 14 серпня 2023.
  15. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (24 серпня 2021). «Собачий вальс» Віталія Кіно в Театрі на Михайлівській («Мельпомена Таврії 2021») (укр.). «Театральна риболовля». Процитовано 22 червня 2023.
  16. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО, Сергій КОМПАНІЄЦЬ (4 листопада 2021). ДВА СЕРГІЇ бліц-огляд вистав «Мельпомени Таврії» власного позафестивального перегляду (укр.). «Театральна риболовля». Процитовано 22 червня 2023.
  17. ↑ Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» оголосив переможців. Список (укр.). «Главком». 12 вересня 2021. Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  18. ↑ а б в Ольга КОЛЕСНИКОВА (20 квітня 2015). Інтерв’ю з Віталієм Кіно – головним режисером та засновником дитячого театру «Божья коровка» Центру мистецтв «Новий український театр» (укр.). «Світ мам». Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 13 серпня 2023.
  19. ↑ Театр Сонечко. Natalie Sokolenko вітаємо з дебютом у нашому Театрі та з прем'єрою у ролі Сонечка
  20. ↑ а б в Едуард ОВЧАРЕНКО (16 червня 2017). Марина СМІЛЯНЕЦЬ — Головне це любов і за неї треба боротися (укр.). «I-UA». Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  21. ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (19 квітня 2018). Сімейні сцени і сімейні цінності (укр.). Г-та «День». Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 10 травня 2018.
  22. ↑ Казка для дорослих (укр.). «I-UA». 23 липня 2021. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 28 липня 2021.
  23. ↑ Ірина ГОЛИЗДРА (28 липня 2021). «Эклеры» на Михайловской (рос.). «Kyiv Daily». Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 28 липня 2021.
  24. ↑ Любов БАЗІВ (11 серпня 2021). Театральні смаколики. «Еклери на мільйон». Прем’єра (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 11 серпня 2021. Процитовано 11 серпня 2019.
  25. ↑ Вікторія КОТЕНОК (10 серпня 2021). Тістечка, які рятують життя: авантюрна комедія «Еклери на мільйон» у Київському театрі на Михайлівській (укр.). «Україна молода».
  26. ↑ Любов БАЗІВ (16 листопада 2021). «Олеся». Химери юної панянки. Театральна прем’єра (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021.
  27. ↑ Едуард ОВЧАРЕНКО (5 серпня 2020). Про правила руху і справжню дружбу (укр.). «I-UA». Процитовано 24 березня 2023.
  28. ↑ «Новий український театр». «Для дітей потрібно грати так само, як для дорослих, тільки ще краще» Костянтин Станіславський (укр.). «Театраріум». Процитовано 18 квітня 2023.
  29. ↑ Любов БАЗІВ (28 липня 2023). Столична прем’єра: Коти і Кототерапія (укр.). «Укрінформ». Процитовано 12 серпня 2023.
  30. ↑ а б в г д е ж Едуард ОВЧАРЕНКО (19 серпня 2021). Віталій КІНО: «Нам потрібні вистави, які дарують людям надію!» (укр.). «I-UA». Процитовано 19 серпня 2023.
  31. ↑ Христина Микитин: «На сцені хочу жити, а не грати». «Слово Просвіти». 16 квітня 2017. Архів оригіналу за 25 червня 2019. Процитовано 8 липня 2019.
  32. ↑ Тендітний світ скляного звіринцю. Центр мистецтв «Новий український театр». Архів оригіналу за 11 червня 2019. Процитовано 8 липня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Новий_український_театр&oldid=43619383